MyHeritage: Генеалогічне дерево - Генеалогія - Зірка - Колаж - Кліп перетворення

 Ніколи не думала, що доживу до написання верлібрів, але maxatma  поставив цьому "вєршигу" саме такий діагноз.

Отруйною голкою ревнощів я зроблю

татуювання у вигляді твого портрету

на згрубілій від хронічної тверезості

поверхні свого заспаного серця.

Ти будеш довго вдивлятися у ті лінії,

з гріховно-приємним бажанням побачити

своє відображення у геометрично хибних

фігурах, які монументальною іржею

розплились поверхнею того самого мого

серця, зрошеного щедрими потоками сліз.

Ти йтимеш вгору хиткими сходами щастя,

коли я, безутішна у своєму терпкому нещасті,

летітиму вниз зупиненим екскалатором

нашого безупинного  екс-мабутнього.

Обачність моїх висновків припускає

обережну згадку того, що я лише…

Людина, яка прагне самовдосконалення.

Я буду до скону самовдосконалюватись,

а ти будеш до сказу щось розказувати.

Певно, за відсутності усвідомлення моєї

присутності, закоріненій намертво

у твоїй занедбаній мріями сутності…

Seems like it was yesterday when I saw your face
.... but I walked away
If only I knew what I know today

I would hold you in my arms
I would take the pain away
Thank you for all you've done
Forgive all your mistakes
There's nothing I wouldn't do
To hear your voice again
Sometimes I wanna call you
But I know you won't be there

 I'm sorry for blaming you
For everything I just couldn't do
And I've hurt myself by hurting you

Some days I feel broke inside but I won't admit
Sometimes I just wanna hide 'cause it's you I miss

Would you tell me I was wrong?
Would you help me understand?

There's nothing I wouldn't do
To have just one more chance
To look into your eyes
And see you looking back

I'm sorry for blaming you
For everything I just couldn't do
And I've hurt myself by hurting you

      Такі як ВІН не можуть не подобатись. Такі як він можуть не приходити на пари адже їх майбутнє вже давно забезпечене батьками. Такі як він люблять шаблонистих білявок зі стразами на кожному сантиметрі тіла. Такі як він не люблять їздити у громадському транспорті адже з народження знаються на інноваціях у світі джипів краще ніж на основах шкільного курсу з геометрії. Такі як він не знають що існує справжнє життя поза їх власним світом. Такі як він знають що мають надзвичайного красиві очі... Такі як він чомусь вважають себе лише тінню поруч зі своїми друзями. Такі як він незважають на людей н.е.с.в.о.г.о. соціального статусу. Такі як він завжди одружуються з дочками партенрів батька по бізнесу або просто з тими хто є кращим на думку мами чи знову ж таки друзів. Такі як він ніколи не спускаються зі своїх недосяжних простим смертним небес на нашу грішну землю.

Таких як він просто більше не існує.

Такі як він вчаться зі мною вже рік на одному курсі…

Тієї ночі вона дуже довго не могла засути. Сон просто, здавалося, забув про неї. Вона лежала у величезному ліжку і накручувала  пасма свого розкішного довгого волосся на вказівний палець, намагаючись, таким чином заспокоїти якесь дивне внутрішнє передчуття лиха. Коли старий дідусь Сон, обережно притримуючи двері, трохи спізнившись, таки зайшов до неї в кімнату, сів поруч на краєчку ліжка і тихенько загорнув  її в свої обіїми, вона раптом почула, що десь у кухні або в коридорі, хтось здавлено плаче, потім до її вух донісся звук важких ударів, крики та знову ридання. Дівчинка підхопилась, відштовхнула від себе розгубленого дідуся, який єдиний на ці планеті ніколи не спить і, загорнувшись у шовкове простирадло, блискавично вибігла з кімнати.

   Картина, яку вона побачила в коридорі, змусила її наївно-дитячі очі наповнитись слізьми та широко відкритись, але не від променів штучного світла, що  так різко впились у зіниці після темряви, яка панувала в дитячій, а від всеохопного страху, що здавив горло і притиснув її до стіни, позбавляючи будь-якої можливості поворохнутись.

  Її мати сиділа на підлозі, обхопивши руками коліна, намагаючись захиститись від страшних ударів батька, який в стані повного алкогольного затемнення мозку, бездумно наносив їх один за одним.

-         Чому в хаті не вимита підлога?! Як ти могла не приготувати мені вечерю?! Як ти допустила, що квітки у вазонах засихають?! Що ти взагалі за дружина?!

-         Але дитинка хвора, ми цілий день просиділи в лікарні… Я…я…я просто не встигла!

-         Нічого не знаю! Це твій обов`язок доглядати дім та дитину!!!

- Мамо, матусю, не плачте! Ви чуєте мене?! Не треба… Він ще пошкодує про свій вчинок! Давайте підемо від нього! Залиште все: шикарну квартиру, машини та інше його «добро».  Хай насолоджується! А ми якось проживемо. У бабусі, у тьоті… Не пропадемо…

Нічого не розуміючи, батько намагається відштовхнути дитину і продовжити нічні катування колись коханої дружини. Але хоч щось хороше дитинка таки успадкувала від нього – силу. Міцно тримаючи  руку матері, вона допомогає їй підвестись і відводить її на ліжко до своєї кімнати.

Батько залишається наодинці зі своїм чегровим нападом божевілля. А за кілька місяців і зовсім на самоті з усім, що у тому божевіллі він встиг накоїти…

   …пройде більше 12 років з того жахливого дня, що назавжди залишиться викарбований запеченою кров`ю на сорінках книги життя, яку вона ховатиме від всього світу на полицях своєї підсвідомості, але клятву, яку вона дала собі у ту пекельну ніч, вона ніколи не порушить. Можливо, колись деякі фрагменти цієї сторінки припадуть пилом часу та затруться болем хронічності… Та тільки та клята сторінка частенько нагадуватиме про себе різким променем жаху у серці та безнадійно знайде своє віддзеркалення у світосприйнятті та розумінні життя цією… вже зовсім не маленькою, але, мабуть, передчасно пізнавшою дорослу серйозність та жорстокість реалійї цього світу, дівчиною…

Раби системи… Жертви власного винаходу…

Ти ще не бачиш проблеми? А я вже не бачу виходу.

Опромінені сяйвом і світлом від рідких кристалів ікон,

відкриваєм програми та файли як Вищий Небесний Закон.

Зв ' язані з іншими сірою купою різних дротів,

Ми говорим годинами, але не відкриваєм ротів.

Нік-нейм замість імені, аватарка замість обличчя…

Номер аськи на лобі? Тобі це аж зовсім не личить…

Закодовані віруси видаляють щось дуже потрібне...

Нам не треба папірусів – їх «делітом» не вб ' єш непомітно.

А знаєш що? Бог інколи тАкож буває в офф-лАйні,

Через сни натякає постійно на наші дед-лайни…

Але ми віддамося мережі? Так, і без заперечень…

В діалогових вікнах не треба писати ускладнених речень.

Раби системи… Жертви власного винаходу…

Ти вже побачив проблему? Тільки, чуєш: немає виходу…